Економіко-правове регулювання діяльності підприємств промисловості

Галузь промисловості – це сукупність підприємств, виділена за єдністю економічного призначення продукції, що виробляється, однорідністю споживаної сировини і матеріалів, спільністю виробничо-технічної бази, технологічних процесів, специфічним професійним складом кадрів та умовами праці [74, с.26].

Зміст характерних для діяльності підприємств промисловості визначень наведено в додатку 5.

У методиці класифікації галузей промисловості передбачено виділяти групу галузей важкої індустрії, що зайнята виробництвом засобів виробництва (група А), та групи галузей легкої і харчової промисловості, що виробляють предмети споживання (група Б) [74, с.28].

Для здійснення діяльності промислові підприємства як і будь-які інші підприємства повинні мати, в першу чергу свідоцтво про державну реєстрацію. Державна реєстрація підприємства проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного підприємства.

Для державної реєстрації підприємства подаються такі документи:

  1. Рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства);
  2. Статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва;
  3. Реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;
  4. документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;
  5. Документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію;
  6. При створенні ват подається засвідчений державною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіт про наслідки підписки на акції.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом впродовж не більше 5 робочих днів.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.

Повідомлення про відкриття або закриття рахунків у банках суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний направити державному податковому органу, в якому він обліковується як платник податків і зборів (обов'язкових платежів). Таке повідомлення впродовж трьох робочих днів з дня відкриття або закриття рахунку (включаючи день відкриття або закриття) подається особисто або направляється на адресу відповідного державного податкового органу з повідомленням про вручення [44].

Також діяльність деяких підприємств промисловості підлягає ліцензуванню [37]. Це приладобудування, легка промисловість і т.д.

Право на використання винаходів надається здебільшого для виробництва та реалізації продукції в таких галузях, як харчова, електроніка, переробна промисловість.

Необхідним є також вироблення ліцензійних договорів на використання винаходів, що належать до таких галузей промисловості, як видобувна, будівництво, машинобудування, металургійна, харчова і хімічна.

Право на використання промислових зразків надається в основному при виробництві лікеро-горілчаних виробів (здебільшого у вигляді етикеток), приладобудування та інші. Право на використання корисних моделей передається для виробництва та реалізації продукції в таких галузях, як приладобудування та харчова промисловість.

Промислове підприємство має право зареєструвати знак для товарів та послуг, а також фірмове найменування [44]. Якщо підприємство бажає зареєструвати торговий знак на товар чи послугу, то необхідним є вироблення ліцензії на використання знаків для товарів і послуг. Необхідна ліцензія і на використання винаходів та промислових зразків.

Організація обліку діяльності підприємств промисловості.

Особливості документування операцій

Специфіка і характер діяльності різноманітних підприємств промисловості, види продукції та технологія її виробництва часто призводять до необхідності застосування галузевих форм первинних документів та документів, які розробляються на самому підприємстві. Галузеві форми первинних документів та документи, розроблені на підприємстві, застосовуються з метою посилення (поліпшення) контрольних функцій обліку і використовуються у випадках, коли немає можливості застосувати за конкретних умов (особливостей) діяльності підприємства типові форми первинних документів, а також за відсутності відповідних типових форм.

Документи, які розробляються підприємством, повинні мати усі обов'язкові реквізити, передбачені для первинних документів. При цьому первинні документи повинні забезпечити отримання даних для можливості порівняння фактичних затрат з нормативними (кошторисними), незалежно від методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції, який застосовується на підприємстві.

Важливим моментом організації первинного обліку матеріальних витрат на виробництві є поняття «відпуск із складу на виробництво», тобто безпосередньо у виробничий процес або ж у виробництво матеріально-відповідальній особі цеху, ділянки, комірнику.

В іншому випадку роль складу виконує цехова комора, а передача матеріалів із складу в комору розглядається як переміщення усередині підприємства. Матеріально відповідальна особа виробничого підрозділу або цеху у цьому випадку складає матеріальний звіт про витрату матеріалів, за формою розробленою підприємством.

Незалежно від видачі матеріалу із складу або з комори, цеху, організовується внутрішньовиробничий (внутрішньоцеховий) облік і контроль використання матеріалів та руху напівфабрикатів і деталей.

Допоміжні матеріали на утримання і ремонт устаткування, будинків і споруджень, інші несистематичні витрати видаються із складу (з комори) найчастіше зазвичай оформленням вимоги на відпускання матеріалів або накладною.

Матеріали на виробництво продукції (основні матеріали) відпускаються у виробництво по лімітно-забірних картах і маршрутних листах.

В окремих галузях виробництва передачу матеріалів у виробничий процес оформляють на ділянку, бригаду, на окреме робоче місце.

В усіх виробництвах, за винятком дослідно-експериментальних, витрати регламентуються рецептурою, нормами і нормативами. Відхилення від норм, незапланований брак, виявлені недостачі оформляються спеціальними документами, з указівкою причин і винуватців. У різних галузях і виробництвах такими документами можуть бути:

- рапорт про витрату технологічного палива (енергії) за зміну;

- акт (відомість) на брак продукції;

- акт інвентаризації і т.д.

На підприємствах, де немає міжопераційних комор, деталі проходять всі операції обробки, з операції на операцію, по маршрутних листах.

Маршрутний лист є документом суворого контролю і реєструється в спеціальному журналі із присвоєнням реєстраційного номера.

Відпуск матеріалів (напівфабрикатів) у складальні цехи за індивідуально-операційною системою виробітку й обліку по кінцевій продукції (не за маршрутною системою) оформляється по-різному. На окремих підприємствах для цього застосовуються лімітні карти, вимоги на видачу матеріалів, комплектувальні відомості. Найбільш дієвим документом обліку і контролю за використанням деталей і напівфабрикатів є комплектувальна відомість. Вона виписується в одному примірнику на кожний виріб (групу виробів) на місячну потребу. У ній відбивається рух усіх комплектуючих, ліміт витрат і фактичне використання на фактичний випуск виготовлених і зданих на склад готових виробів.

Комплектувальна відомість − це оперативно-бухгалтерський документ, що є підставою для списання деталей, вузлів та інших комплектуючих на витрати виробництва з матеріально-відповідальних осіб (цехова комора, склад, майстер цеху).

Виявлені в цеху (на ділянці) недостача, надлишки, брак оформляються відповідними документами.

Облік виробітку і нарахування заробітної плати робітникам, зайнятим на складанні виробів, зазвичай, здійснюється за фактичну кількість зданих готових виробів на склад − за нарядами на відрядну оплату праці (типові ф.№ П-40 або № П-41 [75].

Облік витрат підприємств промисловості

Для обліку витрат підприємства промисловості можуть визначитися в обліковій політиці і застосовувати один із трьох варіантів ведення обліку використовуючи: лише рахунки класу 9; рахунки 8 і 9 класу одночасно; тільки рахунки класу 8 для підприємств суб’єктів малого підприємництва.

Облік та групування витрат промислові підприємства здійснюють згідно з П(С)БО 16 “Витрати” з урахуванням специфіки галузі. Витрати промислових підприємств класифікуються за такими ознаками [102]:

  1. за центрами відповідальності (місцем виникнення витрат) − витрати виробництва, цеху, дiльницi, технологічного переділу, служби;
  2. за видами продукції, робіт, послуг − витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію;
  3. за єдністю складу (однорiднiстю) витрат – одноелементні, комплексні;
  4. за видам витрат: витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції;
  5. за способами перенесення вартості на продукцію: витрати прямі, непрямі;
  6. за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат: витрати змiннi, постiйнi;
  7. за календарними періодами: витрати поточні, довгострокові, одноразові;
  8. за доцiльнiстю витрачання: продуктивні, непродуктивні;
  9. за визначенням відношення до собiвартостi продукції: витрати на продукцію, витрати періоду.

Перелік витрат за економічними елементами підприємств промисловості визначають Методичні рекомендації з формування собiвартостi продукції (робіт, послуг) у промисловості [103]. Кореспонденція рахунків витрат у промисловості наведено в додатку 6.

Облік прямих та загальновиробничих витрат

До виробничої собівартості промислової продукції включаються:

1) прямі матеріальні витрати: вартість сировини й матеріалів, використаних безпосередньо на виготовлення готової продукції; вартість покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

2) прямі витрати на оплату праці: заробітна плата й інші виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

3) інші прямі витрати: всі інші витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат: відрахування на соціальні заходи, нараховані на прямі витрати на оплату праці; амортизація основних виробничих фондів; збитки від остаточного (тобто такого, що не підлягає виправленню) браку; витрати на виправлення браку; суми, які відшкодовуються працівникам; суми, одержані від постачальників за неякісні матеріали;

4) розподілені загальновиробничі витрати.

Загальновиробничі витрати (далі − ЗВВ) поділяються на постійні і змінні. До змінних ЗВВ належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються пропорційно до зміни обсягів діяльності.

До постійних ЗВВ відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності [155].

Перелік i склад прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат, постійних i змінних ЗВВ зазначається підприємством в наказі про облікову політику.

Розподіл загальновиробничих витрат у промисловості здійснюється в такому порядку:

а) виходячи з очікуваного обсягу виробництва на один або декілька років визначається нормальний та фактичний рівень виробничої потужності i сума змінних та постійних загальновиробничих витрат;

б) розраховуються коефiцiєнти (нормативи) розподілу постійних та змінних загальновиробничих витрат на одиницю бази розподілу (на 1 машино-годину, 1 виріб тощо) шляхом ділення суми постійних та змінних загальновиробничих витрат при нормальному рiвнi потужності на кiлькiсть відпрацьованих машино-годин, кiлькiсть одиниць продукції чи інших величин в залежності від вибраної бази розподілу;

в) розрахований коефiцiєнт (норматив) на постiйнi загальновиробничі витрати помножується на фактичну величину вибраної бази розподілу за звітний період, одержана сума вважається розрахованою нормою постійних фактичних витрат звітного періоду;

г) розрахована норма постійних фактичних витрат звітного періоду порівнюється з сумою постійних фактичних витрат звітного періоду (яка в свою чергу визначається як різниця між загальною сумою фактичних загальновиробничих витрат за звітний період та сумою змінних фактичних витрат цього ж періоду, обчисленою прямим шляхом на пiдставi первинних документів).

Постiйнi фактичні витрати, що не перевищують розрахованої норми, вважаються розподiленими витратами i включаються до виробничої собiвартостi, а надлишок − нерозподiленими постiйними витратами.

Загальна сума розподiлених та нерозподiлених постiйних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Суми змiнних та розподiлених постiйних загальновиробничих витрат включаються до виробничої собiвартостi i розподiляються мiж окремими видами продукцiї пропорцiйно до вибраної бази розподiлу за розрахованими коефiцiєнтами.

У хiмiчнiй промисловостi, за винятком добувних виробництв, загально-виробничi витрати розподiляються мiж видами продукцiї пропорцiйно до суми основних витрат на переробку, включаючи матерiальнi витрати на технологiчнi цiлi, витрати на основну i додаткову заробiтну плату, вiдрахування на соцiальне страхування та витрати на утримання й експлуатацiю устаткування. У добувних виробництвах загальновиробничi витрати розподiляються таким чином: одним способом добування хiмiчних руд − пропорцiйно до видобутку кожним кар'єром або шахтою; рiзними способами (вiдкритим i закритим) пропорцiйно до основних витрат, до яких включаються матерiальнi витрати (паливо й енергiя для технологiчних цiлей), витрати на основну i додаткову заробiтну плату, вiдрахування на соцiальне страхування, витрати на утримання й експлуатацiю устаткування [103].

В кінці місяця загальновиробничі витрати списуються з К-та 91:

  1. постійні в повному обсязі − в Д-т 23;
  2. змінні розподілені (пропорційно виконанню планових показників) − в Д-т 23;
  3. змінні нерозподілені − на собівартість реалізації (Д-т 901, 903).

Типова кореспонденція рахунків з обліку прямих виробничих та загальновиробничих витрат у промисловості подана в додатку 6.

Облік незавершеного виробництва

До незавершеного виробництва належить продукцiя (вироби, заготовки, деталi), що не пройшла всiх стадiй (фаз, передiлiв) обробки, передбачених технологiчним процесом, а також вироби неукомплектованi, що не пройшли випробувань i технiчного приймання.

Облік незавершеного виробництва є актуальним для більшості підприємств промисловості.

У хiмiчнiй промисловостi до складу незавершеного виробництва належать залишки сировини, основних матерiалiв та напiвфабрикатiв, що знаходяться в апаратах у процесi переробки; залишки продукцiї в обробних цехах, що не пройшли всiх стадiй обробки; продукцiя, обробка якої закiнчена, але яка не пройшла випробування i не прийнята вiддiлом технiчного контролю, неукомплектована, неупакована i незакоркована продукцiя, якщо вона вiдповiдно до технiчних умов вважається готовою i пiдлягає передаванню на склад в укомплектованому, упакованому й закоркованому виглядi і т.д.

Незавершеним виробництвом в умовах гiрничо-хiмiчної промисловостi є вiдбита руда, яка знаходиться в гiрничих виробках i не пiднята на поверхню.

У столярно-механiчних цехах пiдприємств деревообробної промисловостi пiд незавершеним виробництвом розумiють цикловий задiл складальних одиниць − деталей, вузлiв (простих та складних) та виробiв у складаннi [103].

У добувній промисловості незавершене виробництво відсутнє.

Окремого рахунка для обліку незавершеного виробництва Планом рахунків не передбачено.

Фактична (балансова) вартість незавершеного виробництва визначається в кінці звітного періоду на підставі даних інвентаризації і становить сальдо рахунка 23 «Виробництво», який призначено для узагальнення інформації про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг).

Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється. На великих виробництвах аналітичний облік витрат може вестися за підрозділами підприємства та центрами витрат і відповідальності [5, с.181].

Облік випуску готової продукції

До готової належить продукція, обробка якої закінчена та яка пройшла випробування, приймання, укомплектування згідно з умовами договорів із замовниками і відповідає технічним умовам і стандартам.

Для узагальнення інформації про наявність та рух готової продукції підприємства Планом рахунків передбачено активний балансовий рахунок 26 «Готова продукція».

Аналітичний облік готової продукції ведеться за видами готової продукції [64].

У разі потреб підприємства аналітичний облік ведеться за матеріально-відповідальними особами, найменуванням готової продукції, сортом, кількістю, ціною та сумою.

Продукція, яка не відповідає вимогам до готової продукції (крім браку), та роботи які не прийняті замовником, показуються у складі незавершеного виробництва.

Списання готової продукції на склад із виробництва здійснюється записом: Д-т 26 К-т 23.

Впродовж місяця продукція списується на склад за обліковими цінами. Після визначення собівартості продукції здійснюється коригування її вартості. Якщо фактична собівартість виявилась більшою за облікові ціни, робиться допроведення, якщо менше − сторнування з дебету рахунку 26 і кредиту рахунку 23.

Облік виробничого браку

Браком у виробництвi вважається продукцiя, напiвфабрикати, деталi, вузли й роботи, якi не вiдповiдають за своєю якiстю встановленим стандартам або технiчним умовам i не можуть бути використанi за своїм прямим призначенням або можуть бути використанi тiльки пiсля додаткових витрат на виправлення.

Не вважаються браком продукти, вироби, напiвфабрикати, виготовленi за особливими пiдвищеними технiчними вимогами, у тому разi, якщо вони не вiдповiдають цим вимогам, але вiдповiдають стандартам чи технiчним умовам на аналогiчнi продукти або вироби широкого вжитку. Не належать до браку втрати вiд сортностi, тобто вiд переведення продукцiї у нижчий сорт за якiстю.

За мiсцем виявлення брак подiляється на:

  • внутрiшнiй − це брак продукцiї, виявлений на виробництвi до її вiдправлення споживачу;
  • зовнiшнiй − брак, виявлений споживачем у процесi складання, монтажу або пiд час експлуатацiї виробу i пред’явлений для вiдшкодування збиткiв.

Залежно вiд характеру дефектiв, що виявляються пiд час технiчного приймання (залежно від характеру відхилення від стандартів якості (нормативів)):

  • поправний (виправний) брак − вироби, напiвфабрикати, деталi, вузли та роботи, якi пiсля усунення недолiкiв можуть використовуватися за прямим призначенням i виправлення яких технiчно можливе й економiчно доцiльне;
  • остаточний брак − вироби, напiвфабрикати, деталi, вузли, та роботи, що не можуть використовуватися за прямим призначенням i виправлення яких технiчно неможливе й економiчно недоцiльне [103].

Для обліку та узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначено рахунок 24 «Брак у виробництві». За дебетом рахунку 24 відображаються витрати через виявлений зовнішній та внутрішній брак (вартість невиправного, остаточного браку та витрати на виправлення браку), витрати на гарантійний ремонт в обсязі, що перевищує норму, витрати на утримання гарантійних майстерень; за кредитом − суми, що відносяться на зменшення витрат на брак, та сума, що списується на витрати на виробництво як втрати від браку, суми зменшення втрат від браку продукції: вартість відходів від бракованої продукції або реалізації її за зменшеною ціною; вартість утримання з винуватців браку; суми відшкодувань, одержаних від постачальників недоброякісних матеріалів та напівфабрикатів, які спричинили брак продукції.

Аналітичний облік за рахунком 24 «Брак у виробництві» ведеться за видами виробництва.

По дебету рахунка 24 для внутрішнього браку відображають дві групи втрат:

1) собівартість остаточного браку;

2) витрати на виправлення браку.

Собівартість втрат від браку включає різні види витрат і залежить від класифікації браку за методом виявлення та за характером дефектів.

Для внутрішнього виправного браку собівартість втрат від браку включає витрати на усунення браку, зокрема витрати на сировину та матеріали, заробітну плату, відрахування на соціальні заходи, частину загальновиробничих витрат.

Якщо брак класифікують як зовнішній виправний брак (виявлений споживачем), до собівартості втрат від браку додатково до вищенаведених витрат (які характерні для внутрішнього браку) включаються витрати на відшкодування шкоди споживачу, а також транспортні та інші витрати, пов'язані з виправленням бракованої продукції.

Для невиправного внутрішнього браку собівартість втрат від браку включає:

  • прямі витрати на виготовлення бракованого виробу;
  • частину загальновиробничих витрат;
  • витрати, пов'язані з ліквідацією бракованої продукції.

Якщо невиправний брак є зовнішнім, то собівартість втрат від браку складатиметься з:

    • вартості продукції, забракованої споживачем;
    • витрат на відшкодування шкоди споживачеві;
    • витрат на демонтаж забракованих виробів;
    • транспортних та інших витрат, пов'язаних з виправленням бракованої продукції [103].

Для технологічних втрат собівартість втрат від браку включає прямі витрати, зокрема:

      • витрати на матеріали, оцінені за чинними нормативними калькуляціями на початок поточного місяця;
      • заробітну плату, з урахуванням попередньої оплаченої операції;
      • загальновиробничі витрати, розраховані у загальновстановленому порядку їх розподілу.

Приклад 1. У результаті виробничого процесу випущено виправний брак. Вартість втрат від браку відповідно до калькуляції − 6139,8 грн. Причинами (винними) виникнення браку є:

    • технічно неминучий брак − 35,34% від бракованої продукції (2169,8 грн.);
    • постачальник, що здійснив поставку неякісної сировини, − 47,88% від бракованої продукції (2939,8 грн.);
    • працівник підприємства − 16,78% від бракованої продукції (1030,2 грн.). При цьому відповідно до ст. 133 КЗпП працівник несе обмежену матеріальну відповідальність (не більше свого середнього місячного заробітку, що становить 900 грн.).

В обліку операції по відображенню собівартості виправного браку будуть відображені наступним чином [21] (табл. 2.1):

Таблиця 2.1

Кореспонденція рахунків з обліку собівартості виправного браку

з/п

Зміст господарської операції

Дебет

Кредит

Сума, грн.

1

Списано вартість сировини та матеріалів, витрачених на виправлення браку

24

20

1530,0

2

Нараховано заробітну плату працівникам, зайнятим виправленням браку

24

661

1820,0

3

Нараховано внески на соціальні заходи (на заробітну плату працівникам, зайнятим виправленням браку)

24

65

709,8

4

Списано частину загальновиробничих витрат

24

91

2080,0

Собівартість втрат від внутрішнього виправного браку

6139,8

5

Списано втрати від технічно неминучого браку

23

24

2169,8

6

Виставлено претензію постачальнику

374

24

2939,8

7

Списано втрати від браку за рахунок винної особи − працівника (у частині, яку може бути стягнуто)

375

24

900,0

8

Списано втрати від браку, що виник з вини працівника, у частині, яку не може бути стягнуто з працівника

947

24

130,2

Облік фінансових результатів діяльності підприємств промисловості

Облік виробничої собівартості реалізованої готової продукції ведеться на рахунку 90 «Собівартість реалізації» субрахунок 901 «Собівартість реалізованої готової продукції».

За дебетом рахунку 901 відображається виробнича собівартість реалізованої готової продукції, за кредитом – списання в порядку закриття дебетових оборотів на рахунок 79 «Фінансові результати».

Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включаються до складу виробничої собівартості готової та реалізованої продукції, а тому інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду – 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати операційної діяльності».

Для обліку доходу від реалізації готової продукції використовують рахунок 70 «Доходи від реалізації», субрахунок 701 «Доходи від реалізації готової продукції». За кредитом цього субрахунку відображається збільшення (одержання) доходу, за дебетом – належна сума непрямих податків (ПДВ та інших) і списання їх у порядку закриття на рахунок 79 «Фінансові результати».

Собівартість відвантаженої продукції списується в дебет субрахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції»: Д-т 901 К-т 26.

Адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати належать до витрат періоду і в кінці звітного періоду в повній сумі списуються з кредиту рахунків 92, 93, 94 в дебет субрахунку 791. У дебет субрахунку 791 списується також і собівартість реалізованої продукції.

Приклад 2. Промислове підприємство відвантажило продукцію з оплатою в наступному місяці на суму 9000 грн. у т.ч. ПДВ. Собівартість відвантаженої продукції склала 6500 грн.

В обліку така операція відобразиться наступним чином(табл.. 2.2):

Таблиця 2.2

Кореспонденція рахунків з обліку реалізації продукції на умовах наступної оплати

з/п

Зміст операції

Кореспонденція рахунків

Сума, грн.

Д-т

К-т

1

Відвантажено продукцію покупцю

901

26

6500

2

Відображено дохід від реалізації продукції

361

701

9000

3

Відображено податкове зобов'язання з ПДВ

701

641

1500

4

Списано на фінансовий результат:

  • собівартість реалізованої продукції
  • дохід від реалізації

791

701

901

791

6500

7500

5

Надійшла оплата від покупця

311

361

9000

Фінансовий результат визначається незалежно від дати отримання коштів від покупців.

Якщо першою подією буде надходження коштів від покупців, то в момент отримання коштів вони відображаються як аванси отримані − субрахунок 681, а для відображення податкового зобов'язання з ПДВ, яке виникає за першою подією, дебетується субрахунок 643 «Податкові зобов'язання». Дохід у бухгалтерському обліку буде відображено після відвантаження продукції, при цьому ПДВ з дебету субрахунку 701 списується в кореспонденції з кредитом проміжного рахунку 643, який в цей момент закривається [11].

Питання для контролю:

  1. Які документи подаються до виконавчого комітету для отримання свідоцтва про державну реєстрацію?
  2. Яка діяльність підприємств промисловості підлягає ліцензуванню?
  3. Назвіть найбільш характерні особливості документування операцій на підприємствах промисловості.
  4. В яких випадках використовуються галузеві форм первинних документів та документи, які розробляються на самому підприємстві?
  5. Який порядок списання загальновиробничих витрат?
  6. Охарактеризуйте особливості розподілу загальновиробничих витрат в окремих галузях промисловості.
  7. Які витрати включаються до виробничої собівартості промислової продукції?
  8. Охарактеризуйте класифікацію витрат підприємств промисловості.
  9. Яким чином здійснюється облік готової продукції на підприємствах промисловості?
  10. Охарактеризуйте особливості обліку незавершеного виробництва в основних галуззях промисловості.
  11. Які витрати є витратами періоду для підприємств промисловості?
  12. За якими ознаками класифікується брак на виробництві?
  13. Які рахунки використовують для обліку браку?
  14. Яким чином здійснюється облік фінансових результатів діяльності підприємств промисловості?
  15. Які особливості ведення бухгалтерського обліку в промисловості мають бути висвітлені в наказі про облікову політику?